Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) у дітей і підлітків виникає внаслідок впливу на дитину 1 або більше травмуючих подій. Потенційно травмуючими подіями є фізичне або сексуальне насильство, стихійні лиха, бойові дії та нещасні випадки. Статися все це може як із самою дитиною, так і з близькою їй людиною.
Причому не обов’язково бути свідком такої події: навіть розповідь про неї може нанести шкоду психіці дитини й стати причиною ПТСР.
Вплив травми в результаті одного інциденту (наприклад, автомобільна аварія або побиття) відрізняється від впливу хронічної травми, наприклад – тривале жорстоке поводження в родині, школі.
Вплив травмуючих подій на дітей має більш далекосяжні наслідки, ніж подібна травма для дорослих. І не лише тому, що в дитини менше емоційних і інтелектуальних ресурсів, щоби впоратися з ударом, але через те, що в неї триває розвиток і дозрівання організму, у тому числі й моральної, душевної частини.
Дорослий, зіткнувшись із травмою, здатен зцілитися: його організм «пам’ятає» нормальні параметри життєдіяльності. Але удар по дитині зіб’є її з фізіологічного шляху розвитку, поставе на шлях до формування стійких аномалій у поведінці, психіці. І після усунення травмуючого чинника, слід очікувати на труднощі в спілкуванні з однолітками, відставання в шкільній програмі. Внаслідок чого постраждала дитина продовжить страждати від постійних розчарувань, навіть після зцілення від травми.
ПТСР розвивається не у всіх людей, які пережили негативний досвід. Наслідком таких подій може стати депресія, тривожні стани, дистимія. ПТСР – окрема патологія, яка потребує специфічного підходу.
Симптоми ПТСР можуть бути неявними, нерідко нагадують інші психічні та поведінкові розлади. У дітей, які перенесли травму, можуть виникнути проблеми зі сном, розлади з дефіцитом уваги, агресивна й зухвала поведінка. Характерні симптоми тривоги, фобії, депресія і / або труднощі в навчанні.
Педіатр може запідозрити ПТСР у дитини, яка боїться дотику при зверненні до лікаря чи активному відвідуванні на дому. Коли виникає така обставина, слід провести розслідування історії травматичних переживань дитини.
Найбільш поширені симптоми ПТСР мають в собі наступні явища:
Діти можуть переживати травмуючі події різними способами, такими, як:
Діти або підлітки з ПТСР, як правило, уникають думати або говорити на теми, які можуть нагадати їм про травматичні переживання.
Проблеми зі сном характерні та поширені. Дитині важко заснути, у неї виражений страх перед темрявою або вона не хоче спати одна, часто прокидається вночі.
З настанням ночі приходять страхи, так, і як уява на стіні осіб або очей, що дивляться на дитину. Нічні жахи – поширене явище серед дітей із ПТСР. Вони можуть мати пряме відношення до травмуючої події або, частіше, складаються з лячних снів на загальні теми.
Щоб впоратися з негативними реакціями, дітям із ПТСР доводиться пригнічувати спогади та свої емоційні реакції, такі діти можуть здаватися емоційно затерплими (стан оніміння). Вони менше сміються, проявляють менше емпатії та співчуття.
ПТСР асоціюється з песимізмом щодо майбутнього. У дітей цей песимізм може проявлятися як віра в те, що вони ніколи не стануть дорослими, або як відсутність інтересу до планування на майбутнє.
Це періоди «відключення» від зовнішнього середовища. Дитина з дисоціацією може здаватися відсутньою й не реагує на голосові подразники протягом кількох хвилин. Такі епізоди можуть спричиняти події, котрі нагадують дитині про травмуючі факторі.
Окреме дослідження нейропсихологічної функції в дітей із ПТСР виявило дефіцит стійкої уваги, складнощі з розв'язанням проблем і абстрактним мисленням.
У деяких дітей із ПТСР поведінка є аномальною: вони надмірно приємні та уважні до лікаря, соціального працівника. Таке явище може означати, що в дитини є підстави побоюватися гніву дорослих людей.
У дітей молодшого віку травмуючі події, особливо – давня травма або стресові умови життя, з більшою ймовірністю затримують розвиток відразу декількох сфер, таких, як взаємовідносини, когнітивні здібності, соціальна адаптація. Травмовані діти можуть здаватися аутистами, зазнають труднощів у навчанні.
Фізікальних ознак ПТСР не існує, педіатр може лише запідозрити стресовий розлад. Наприклад, у дитини, яка надмірно боїться дотиків або навпаки – надто послужливо поводиться з дорослою людиною.
Під час огляду можна виявити певні фізичні ознаки, як наслідок фізичного або сексуального насильства.
Проблема ще в тому, що зміни з боку фізіологічних показників, таких, як ЧСС і провідність шкіри, часто виявляються однаковими в осіб, що перебувають у стані ПТСР і в тих, у кого синдром уже відзначався раніше та був подоланий.
Поглиблене дослідження організму дітей і підлітків із ПТСР показало низку загальних для них явищ:
Отже, лабораторних або органічних ознак ПТСР не існує. Тому виявлення таких пацієнтів ґрунтується на психофізіологічному обстеженні.
Увагу слід звертати на вказані вище симптоми й ознаки синдрому. При цьому враховувати вік пацієнта. До 6 років – опитати батьків на предмет якості сну дитини, її стосунків з іншими дітьми. Старших за 6 років – за результатами бесіди та психологічного тестування самої дитини.
Ключові критерії постановки діагнозу ПТСР: беззаперечний факт травмуючої події та збереження описаної симптоматики більш, як місяць.
Перший і головний крок – забезпечити дитині середовище безпеки й зняти з неї відчуття власної провини. Дітям необхідно донести, що вони в безпеці, а їх реакції – цілком природні.
Діти з ПТСР мають більш високий ризик суїциду. Щодо пацієнтів із яскравими схильностями до саморуйнування, слід розглянути питання тимчасового стаціонарного психіатричного лікування.
У дітей молодшого віку слід впроваджувати ігровий компонент перероблення травми. Однак необхідно уникати трансформації гри в реконструкцію.
Найбільш переконливі докази ефективності має спрямована на подолання травми когнітивно-поведінкова терапія (TFCBT). Вона ґрунтується на 8 ключових принципах:
Інші методи релаксації (наприклад, біологічний зворотний зв’язок, йога, глибока релаксація, самогіпноз або медитація), можуть бути ефективними щодо деяких дітей, але клінічні дані про їхню ефективність відсутні.
У разі неефективності психологічних методик, розглядається фармакологічне лікування. Фармакотерапія направляється на боротьбу з критичними симптомами: порушення сну, дратівливість, гіперзбудливість і т.і.
У США, FDA схвалено для застосування при ПТСР у дорослих сертралин і пароксетин. Щодо дітей, схвалених FDA СІЗЗС немає.
Діти з ПТСР мають більш високий ризик суїциду. Щодо пацієнтів із яскравими схильностями до саморуйнування, слід розглянути питання тимчасового стаціонарного психіатричного лікування.
Трициклічні антидепресанти не рекомендуються до застосування в педіатрії через ризики аритмічних ускладнень.
У разі важких психологічних розладів унаслідок ПТСР, антидепресанти дітям усе ж варто застосовувати. Але:
Бета-адреноблокатори та альфа-адренергічні агоністи (гуанфацин, клонідин) зменшують збудження та примусове повторне переживання травми, допомагають і уникнути нейрофізіологічного “розжарювання”, здатного призвести до хронізації розладів.
Ці препарати найбільш корисні, якщо їх використовувати максимально швидко після появи симптомів.
Стабілізатори настрою корисні в боротьбі з надмірним збудженням, імпульсивністю в стадії розпалу, уже коли хвороба набула хронічного перебігу. Стабілізатори настрою не є взаємозамінними: карбамазепін здатен покращувати стійке повторне переживання події, у той час, як вальпроєва кислота може послаблювати симптоми уникнення.
У порівнянні з вищезгаданими препаратами, атипові антипсихотики використовуються рідко. Їх застосування слід розглядати лише тоді, коли пацієнт не реагує на інші ліки або присутнє виражене збудження чи психоз.
За дітьми з ПТСР та іншим негативним дитячим досвідом, має бути тривале спостереження, лікування, як правило, амбулаторне. Завдання спостереження:
У разі ігнорування симптомів і відсутності лікування, щодо дітей і підлітків ПТСР відзначаються високі ризики суїциду, переходу до асоціального способу життя (алкоголізм, наркоманія), психічних розладів, тривожних розладів і психосоматичної патології.